по умолчанию

Я корупціонер.

Всі ми знаємо в якій країні ми живемо. Країні- просоченою корупцією, продажною міліцією, нечестивими держ-службовцями.

Раз в чотири роки ми розписуємося за бюлетень, проходимо в кабінку задвигаючи за собою жовто-блакитні шторки. І змінюємо владу. Принаймні ми тішимося цією ілюзією.

“Треба міняти президента, адже той просидів чотири роки і нічого не змінив! ДАІшники досі доять нас на дорогах, директор дитячого садка вимагає придбати три пластикові вікна, в паспортному столі досі страшенні черги які не рухаються (бо постійно хтось заходить без черги з пакетом, а виходить з довідкою на руках),……” — чутно майже не з кожних вуст.

І люди свято вірять в те що ось президентом стане “Х” (Х — прізвище вашого кандидата), і все зміниться на краще: буде робота, буде гарна безкоштовна медицина, міліція стане чесною, …….

боротьба з корупціонерами

Я довго намагався пояснити одній людині котра живе не в Києві, не в обласному центрі, а в маленькому селищі, скажімо десь в Тернопільській області те, що одна людина, навіть якщо вона чесна і має сильну команду, ніяк не зможе змінити щось на краще у вашому містечку.

Розглянемо деякі проблеми у розрізі:

1) ДАІ. Ви самостійно отримали права, не дали жодного хабаря ( я вас запевняю це можливо!).  Дотримуєтесь правил дорожнього руху. Аж раптом недогледіли знак (40 км/ч) і проїхати 65 км/ч. Вас зупиняє патруль. І готовий виписати штраф на 250 грн. Я не кажу що всі, але більшість і я в їх числі: “Командир тримай 100 гривень да я поїхав?” (250-100 = 150 гривень економії). Зараз жоден даішник ні в якому разі не попросить хабаря, бо всюди реєстратори, камери тощо. За хабар він 100% втратить свою роботу. А от якщо людина покладе йому в документи 100 грн просто під мигнувши оком — він візьме.

Про такий стан речей відомо всім і саме тому патрулям ДАІ, мало того не дають палива для службових авто, а ще й керівництво збирає з них дань. Про це є дуже багато відомостей. Хто зацікавиться той знайде інфу.

2) Дитячий садок. Нещодавно познайомився з цією структурою. Заяву до дитсадка написав майже одразу після народження дитини. Коли підійшов час здавати доньку в ясла навідався до директриси. Панна якраз обговорювала “важливі” питання в оточенні співробітниць в приміщенні бухгалтерії. “В мене донька вже підросла їй час в садок ходити” : промовив я. Захисний рефлекс спрацював моментально. Вона навіть не встигла дожувати як почала скаржитись — “Нема місць, Нема ліжечок, У нас тут завал, В цьому році стільки дітей шо ….” : продовжувала панні Д, щоразу піднімаючи тон.

Я — Заява була написана ще два роки тому

Д — То може мені її помістити в себе в кабінеті? Нема міць і все! Шо не зрозуміло?!

Я — Я Вас розумію, всі ми люди, то може я придбаю ліжечко? Чи може ще щось. Я просто не вмію давати хабарі. То Ви тільки скажіть.

Д — Тут ніхто і ніколи не брав хабарів. Шо Ви таке кажете!

Д — ……………………………

Д — Через 5-ть хвилин зайдіть до мене в кабінет.

В кабінеті вона вже співала іншим тоном, але піднявши всі записи вибачилась і сказала, що нажаль ми лише на 36 місці. От якби трішки ближче щось можна було б зробити.

Я знову прийшов через рік, коли моя сто процентів мала попасти в садок. Схема стандартна. “Чим ви можете нам допомогти?”. “Я можу безкоштовно організувати перевірку податковою” : сказав би я з задоволенням, але пішов і придбав ванночку та змішувач в душову дитсадка. Після чого отримав направлення на проходження мед комісії. Та більше всього мене вразила фраза панні Д, коли вона в кімнаті бухгалтерії наливала собі кип’ятку з електрочайника що трішки протікав -

“Так! Коли нам батьки вже подарують новий чайник?”. Є безліч професій, але це єдина ситуація коли клієнти мають дарувати персоналу організації якісь речі для персонального користування. Це свідчить про те, що вже на підсвідомому рівні пані Д відчуває що їй всі винні. Набутий синдром бога намагається щосекунди підтверджувати свою важливість. Мені дуже хотілося її вдарити, схопити за волосся витягнути на вулицю і прив’язати до забору дитсадка, який якраз фарбувала чиясь мати.

3) Міліція. Нажаль минули ті часи коли майже кожен хлопчина з малку мріяв стати міліціонером коли виросте.

Міліцію в дії ми можемо побачити в підземних переходах, де молоді хлопчаки в формі суворим статусним голосом розганяють бабушок котрі продають петрушку.  Всім зрозуміло з якої причини це робиться. Зі старої нічого не візьмеш, а от поставивши тут маленький ларьочок, можна збирати данину з малого бізнесу у вигляді орендної плати.

Є в мене один знайомий мусор, бувший. Дак той в найкращі часи мав по 2-і тисячі доларів на неділю. Звичайно він дибіл майже як і всі там, і просаджував ці гроші на шмар, бухло та веселе життя. На роботу їздив з будуном та перегаром. Питання, звідки гроші? А от гроші йому платили за те щоб він нічого не робив. От такий бізнес план. Людина якій загрожує ув’язнення готова платити добрі гроші аби діло не дійшло до суду. А постраждалий навряд чи буде платити слідчому щоб той розслідував його справу, ми ж впевнені що то його робота.

Ще одне знайомство з міліцією в мне відбулось нещодавно. Всі з нас мріють про свою справу. От і ми з товаришем вирішили організувати щось своє і цікаве для нас. Вибір пав на обслуговування авто. Одного разу до нас зайшла людинка і спитала хто головний. Після розмови з клієнтом біля його авто, вияснилось що це був виконуючий обов’язків голови карного розшуку нашого міста.

“Я из уголовного розиска, ну мы же пока вами не занимаемся, нужно сделать мне одолжение” стало зрозуміло шо пасажир за роботу платити не збирається. Йому треба перетонувати авто, і не його а якийсь пасат з міністерства. Досвіду такого в нас не було тому вирішили погодитись, да в принципі той гавнюк і не питав, а ставив перед фактом. Авто заїхало, водій сів читати журнальчики у нас за столом, робота почалась, а ми все варимо цю ситуацію.

Варіанти:

а) ми робимо авто нашару: через деякий час кількість таких авто нашару почне рости. Почнуть приїжджати жевжики по його рекомендаціям. І не дай Боже ми в майбутньому відкажемося містер Карний Розшук почне нами займатись.

б) вимагати щоб розрахувався у повному обсязі: містер КР починає одразу нами займатися, і ясно що ми оплату все одно не отримаємо.

Після пари телефонних дзвінків ми зробили висновок, що взагалі не треба було братись за це авто, що нас законним шляхами пресонути не вийде. І зрозуміли що є люди які готові порвати мусора, що мішає жити і працювати простим людям, і яким потрібен тільки привід, ПІБ і адреса бидла (це окрема тема. може в майбутньому).

Робіт по авто залишилось на пів години. Беремо телефон дзвонимо пасажиру і озвучуємо суму мінус 100 грн знижки, і кажемо щоб приїжджав розраховувався.

КР — отпускайте авто я завтра заеду рассчитаюсь.

Ми — ми не можемо відпустити авто за роботу над яким ще не розрахувались.

КР — как это не отпустите министерскую машину, что я им скажу?

Ми — будь-ласка не затримуйте людину, ми Вас чекаємо.

КР — да я же уехал в Киев, мы же договаривались, ребята я буду только завтра.

З телефонної розмови стало зрозуміло що, вже десь зникла борзість і почалось людське будь-ласка. Ми авто відпустили і сказали що в 9:00 завтра чекаємо на розрахунок.

Ми розуміли що з самого ранку його не буде. Ясно було що пасажир спочатку збере інфу про нас, буде шукати будь який привід на нас наїхати. Приїхало воно близько 10:30. Що ми очікували:

а) приїде бобік будуть нас ламати,

б) не приїде взагалі (ми ж йому зробити нічого не зможемо, навіщо взагалі приїжджати якщо не збирався платити),

в) привезе гроші.

Приїхало а значить і привезло гроші. Після довгої гавно-розмови про те який він крутий і про те, що достатньо йому свиснути і нас зачинять. Пасажир заплатив половину ціни. Приведу один з його аргументів — “Если бы я знал что вы залупите такую суму, я бы отдал машину пацанам на гаражах. И дал бы им денег на пленочку, что бы в минус не ушли”. Набутий синдром бога і тут давав трутню відчуття безмежності його можливостей. Всі йому винні, бо цей дибіл нічого не робить. Не дай боже він Вами займеться! Бійтеся люди бо міліція почне працювати. СУКА! ЗАЇБАЛИ! ПІДАРАСИ!

До речі ціна на посаду в Ірпінському райвідділу міліції коштує дві тисячі доларів.

То до чого я весь цей час вів. Ми самі даємо цим виродкам їх можливості.

Хлопець що працює на гаражах навряд чи зареєстровані як приватний підприємець, а значить і не платить податків. І саме тому коли приїжджає якийсь придурок і каже що він з карного розшуку — хлопчина все робить аби той мусор нічого йому не робив. А якби в хлопчина був зареєстрований я ПП, і платив податки. Він би просто послав його подалі. Бо підприємцями карний розшук не займається, це справа податкової інспекції.

Якби я в дитсадку після питання про те, чим я можу допомогти, я не погодився б на придбання речей, то звичайно не одразу, звичайно зі скандалами, я б все одно отримав те направлення на медкомісію безкоштовно. І тут справа не у цих 800 гривень, а в тому що ми самі майже щодня запускаємо механізм корупції, паливом для якого є кожна копійка яка заплачена не через касу. Адже якщо ми все це придбаємо директор дитсадка просто випише накладну на всі ті речі, за які ми заплатили, і візьме з бюджету дитсадка немаленьку суму собі на кишенькові розтрати. І так щороку.

Якби всі автомобілісти одночасно відмовились від хабаря інспекторам ДАІ, а платили штрафи в касі. У патруля не було б чим заправити авто, і не було б взагалі сенсу тоді працювати за 4 тисячі на місяць. Вони б не віддавали відсоток командирам, тим би в свою чергу не було б чим платити генералу за нове звання.

Так я знаю це утопія. Це просто неможливо. Я знаю. Але десь жевріє надія на те що прочитавши цю фантастичну розповідь, хтось скаже — “Я ніколи не даю хабар”, “Я не платив вчителям в інституті”, “В паспортному столі я не проходжу в обхід черги”, “Я не об’їжджаю затори по обочині”.

Це дуже складно, але якщо Вам тяжко йти то Ви йдете вгору.

рассказать друзьям и получить подарок

Поделиться в соц. сетях

Опубликовать в Одноклассники
Опубликовать в Google Plus
Опубликовать в Мой Мир
Опубликовать в LiveJournal

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>